Лисичка і Журавель

 

Лисичка з Журавлем у велику приязнь зайшли, навіть десь покумалися. От лисичка і кличе Журавля до себе в гості. – Приходь, кумцю! Приходь, дорогий! Чим хата багата, тим і погощу.  Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед кумом.

– Живися, кумочку, не погордуй! Сама варила. Журавель стук – стук дзьобом, – нічого не спіймав. А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:

– Вибачай, кумочку, більше не маю тебе чим гостити. – Спасибі й за те, –  промовив  Журавель. –

А ти б, кумонько, до мене завтра в гості прийшла! – Добре, кумочку, прийду, чому не прийти, – мовить Лисичка. На другий день приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, бурячків, квасольки, картопельки, покраяв усе те на дрібні шматочки, зложив у високе горнятко з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою . – Пригощайся, кумонько!  Не погордуй, люба моя, припрошує Журавель. Нюхає Лисичка – добра страва! Встромила голову до горнятка – не іде голова! Пробує лапою – годі витягнути.  Крутиться Лисичка, а голова не лізе в глечик. А Журавель не дармує. Дзьоб-дзьоб у горнятко та й їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв. – Вибачай, кумонько, – мовить, випорожнивши горнятко, – чим хата багата, тим і рада, а більше на сей раз нічого не розстарався. Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостину. Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться. Ось з тих самих часів не дружать Лисиця і Журавель.

 І.Франко